Перше побачення

Я сиділа у дворі. Додому йти не хотілося.

Після відходу батька вдома була нестерпна обстановка.

Кожен куточок, кожна річ нагадувала мені про нього. Мені хотілося плакати, але мама забороняла.

– Про зрадників не плачуть! – суворо сказала вона.

Оповідання “Подруга”, гол. 4

Після сліз в коридорі, коли за татом зачинилися двері, мама більше жодного разу не проявила почуттів. Просто стала холодніше і замкнутішим. Ще більше вимагала від мене успіхів і сильно сварила за невдачі.

«Швидше б закінчити школу й виїхати подалі», – думала я. – «Вступати буду в місті, щоб жити там».

Блукаючи у своїх думках, я чекала, коли з’явиться Рита. У школі ми домовилися з нею зустрітися після уроків. Я зважилася розпитати подругу про Ромі. При думці про нього моє серце забилося частіше.

Нарешті Рита здалася у дворі. Я помахала їй рукою.

– Привіт, – привіталася я.

– Привіт, – відповіла Рита. – Що сидиш сумуєш?

– Так, мені зараз не весело, – відповіла я.

– Розумію. – простягнула подруга. – Через батька?

Я нахилила голову, дивилася на землю й кивнула.

– Та не плач, я тобі зараз розповім! – посміхається сказала вона.

Мені стало цікаво і я підняла очі.

– Ти знаєш, що твій батько в молодості зустрічався з Машкиной мамою? Тіткою Тасей, до якої зараз пішов? – швидко мовила Рита.

– Ні, – здивовано сказала я. – Звідки ти знаєш?

– Мені мама розповіла, – відповіла подруга. – Твій батько був закоханий в Тасю, навіть хотів одружитися, але твоя мама його відбила. І як я зрозуміла, не дуже красиво. Підкотила до нього, коли закохані були у сварці.

Слова Рити поранили і не вкладалися в мої уявлення про маму. Вона завжди вела себе правильно, і від мене вимагала. А виявляється, вона поступила підло – відбила хлопця у своєї подруги.

– Тобі, напевно, не приємно це чути? – спохопилася Рита.

– Не дуже, але краще знати правду, ніж жити у брехні, як я раніше. Розкажи детальніше, – попросила я.

– Та я більше нічого не знаю. У мене мама не балакуча. – відповіла Рита.

– Привіт, дівчата! – пролунав поруч з нами приємний чоловічий голос з ледь чутною, інтригуючою хрипотою.

– Привіт, Рома. – відповіла моя подруга. – Йди мимо, не бачиш – ми розмовляємо.

– Ти легше, – відповів молодий чоловік. – Зовсім страх втратила.

Я дивилася на них і не вірила, що зможу нарешті поговорити з Ромою.

– Я дивлюся у тебе подруга – красуня. – продовжував хлопець. – Познайомиш?

– Це Настя. Ми в одній школі вчимося. – не охоче мовила Рита.

– Я Рому, – відрекомендувався хлопець, пильно дивлячись на мене. – Давно на тебе дивлюся, підемо прогуляємося? – посміхнувся він своєю неймовірною посмішкою, від якої у мене пересохло в роті.

Я кивнула головою.

Рита піднялася разом зі мною.

– А я тебе не кликав, – сказав Рома, швидко осадивши її порив піти з нами.

– Настя, може не варто? – несміливо мовила Рита.

«Заздрить, напевно, чи ревнує», – подумала я і пішла з Ромкою.

Це була моя перша в житті прогулянка наодинці з хлопцем. Раніше я б ніколи не дозволила собі піти з незнайомою людиною, та ще не попередивши батьків. Але після всього, що сталося, мій світ і віра батькам звалилися, і я не замислюючись пішла з ним.

Прогулянка з Ромою пролетіла для мене в одну мить. Хлопець багато жартував, розповідав різні історії. Я не все розуміла, особливо в його сленгу, але сміялася і відчувала себе найщасливішою.

Деколи Рома злегка примружившись дивився на мене і я явно відчувала його інтерес.

«Клас! ! Такий гарний хлопець, і я йому подобаюся. Уявляю, як позаздрять дівчата в школі», – думала я. – «Тепер вона не зможуть називати мене нецікавою занудою, адже зі мною найпопулярніший хлопець нашого району».

Ми гуляли досить довго, потім Рома проводив мене до квартири. Зайшовши додому, я хотіла непомітно прослизнути в свою кімнату і віддатися мріям.

Але суворий погляд мами зупинив мене в коридорі.

– Де ти була? – запитала вона.

– Я допомагала подрузі з уроками, – не моргнувши оком збрехала я. І здивувалася, як це виявляється легко – брехати.

– Риті чи що? – уточнила мама.

– Так, – відповіла я.

Мама нічого не сказала, було видно, що їй не до мене.

Я пішла в кімнату, маючи намір у всіх подробицях пригадати моє перше побачення, але раптом почула, як знову грюкнули вхідні двері. І пролунав голом тата:

– Ліда, нам треба поговорити, – сказав він.

– Нам не дуже розмовляти, – відповіла мама, – і прошу тебе надалі не приходити без запрошення в мою квартиру.

– Ось про це я і хочу поговорити, – промовив батько. – Ти, мабуть, забула, що моя квартира. Я подав на розлучення, коли нас розведуть, тобі буде необхідно з’їхати звідси.

Я стояла біля дверей своєї кімнати і, не вірячи своїм вухам, прислухалася до розмови батьків.

«Невже тато вижене нас з мамою на вулицю? » – думала я.

Дорослі пройшли на кухню, а я вислизнула з своєї кімнати і зупинилася біля відчиненої двері.

– Не думала, що ти опустишся так низько! – сказала мама. – Ти хочеш вигнати свою дочку на вулицю?

– Вам є куди йти. – спокійно відповів тато. – У твоїх батьків двокімнатна квартира, тим більше ви з Настею там прописані.

– Так, твоя мати в свій час зробила все можливе, щоб позбавити мене прав і внучку. – зло сказала мама.

– Настю ти можеш залишити зі мною. Вона моя дочка і я не відмовляюся від відповідальності за дівчинку. Тим більше у неї тут поруч школа і друзі. – почула я слова батька і мені стало легше. Хоч тато мене не кине.

– Друзі. – усміхнулася мама. – Шалави дворові, а не друзі.

– Можливо ти занадто суворо судиш! – відповів тато.

– Я сама вирішу кого і як мені судити! – вигукнула мама.

– Добре, – погодився батько. – Я хочу поговорити з Настею. – продовжив він.

– Не знаю, чи захоче вона тебе бачити, – уїдливо сказала мама.

– Привіт, тату, – сказала я, заходячи на кухню і не звертаючи уваги на отруйний погляд мами.

Батько мені посміхнувся і підійшов ближче.

– Як ти? – запитав він, кладучи руку мені на плече.

– Добре, – відповіла я.

Мама демонстративно вийшла з кухні і грюкнула дверима своєї кімнати.