Родина

Батьки хвалилися старшими доньками, а саші зовсім не приділяли уваги. Поскребыш (розповідь).

Наша героїня була четвертою дитиною в сім’ї. Ігор Вікторович та Ольга Григорівна дуже хотіли хлопчика. Коли Ольга ходила вагітна четвертою дитиною, сусідки, в один голос стверджували, що у неї народитися пацан. Жінки говорили, що безпомилково можуть дізнаватися стать дитини за формою живота мами і її поведінці.

Ігор Вікторович мріяв про спадкоємця і навіть придумав йому ім’я. Він хотів назвати сина Олександром, але доля розпорядилася інакше. У родині народилася дівчинка. Батько був сумний і зовсім не хотів вибирати ім’я для дочки. Так і з’явилася в родині Олександра.

Батьки вирішили більше не експериментувати, і Саша залишилася крайнім дитиною. Бувало, мати так її називала – поскребыш.

Спочатку, дівчинка ображалася, але коли вона трохи подорослішала і сама стала читати книги, то дізналася, що нічого принизливого в цьому слові немає. Але від цього дівчинці було не легше.

Книги у житті Саші теж зіграли двояку роль. З одного боку дівчинка росла розумною і навіть без допомоги старших сестер, на яких мати перекинула виховання Олександри, дівчинка досягала успіху в навчанні. Саша була відмінницею, і як часто буває, в школі після третього класу, діти її почали недолюблювати. До того ж, із-за постійного читання книг у дівчинки зіпсувався зір, і Саша стала носити окуляри.

У той час не було такого розмаїття оправ для окулярів. Це зараз, правильно підібрана оправа, може додати шарму і внести якусь родзинку в образ дівчини. А тоді, школярі дражнили Сашка з-за цієї особливості.

Нових суконь у Саші майже ніколи не було. Треба віддати належне дівчинці, вона розуміла, що сім’я живе не багато, і доношувала одяг старших сестер. Траплялося таке, що поки плаття доходило до Сашка, його вже встигали паплюжити все три сестри. Дівчинка навчилася шити. На шкільну форму вона пришивала білу мереживну оборку і плаття вже не виглядало истрепанным.

Старші сестри дівчата швидко подорослішали. У будинку постійно кружляли женихи.

Батько дівчаток працював у гарячому цеху скляного заводу і тому рано пішов на пенсію. Чоловік часто сидів на вулиці з мужиками. Хлопці, приходячи, гуляти зі старшими дочками, завжди надавали Ігорю Вікторовичу повагу. Вони заходили до мужиків в альтанку, і привітавшись, як би звітували перед Ігорем Вікторовичем, розповідаючи куди вони сьогодні вирушать.

– Ось подивіться, які красуні у мене виросли. А імена, як я підібрав. У кого ще в родині живе Віра, Надія і Любов – хвалився перед друзями Віктор, зовсім забувши про молодшої Саші. Звичайно, йому завжди в душі хотілося сина і злість від свого фіаско, він часто зривав на Олександрі.

Йшли роки, старші дочки встигли швидко вийти за чоловік, а до моменту закінчення Олександрою школи, вже й розлучитися. У дівчаток народилися дітки. Коли на світ з’явився перший онук, радості Ігоря Вікторовича не було меж. Чоловік, як би перескочивши через Сашу, знову дарував ласку дітям, але вже не дочкам, а онукам.

Саша, закінчила з відзнакою школу і поступила в престижний інститут. Дівчинка переїхала вчитися, а потім і залишилася жити в Москві.

Здавалося, що її зникнення з родини, ніхто навіть не помітив, життя провінційної сім’ї йшла давно написаним сценарієм.

Дівчина влаштувалася на роботу і зустріла там вже не молодого чоловіка. Сергію на той момент було сорок років, він так само як і Саша мав проблеми із зором, та ще і з зайвою вагою. Від цього Сергій комплексував і його спілкування з протилежною статтю не складалося.

Дві добрі душі знайшли один одного і у них вийшла дуже дружна, міцна сім’я.

Дівчина навіть не підозрювала, що батьки Сергія дуже заможні люди. Грошей у сім’ї було стільки, що тепер робота сприймалася Олександрою, як засіб від нудьги і спілкування з навколишнім світом.

Через рік у Саші народилася дочка. Олександра поспішила порадувати батьків. Жінка зателефонувала на домашній стаціонарний телефон.

– Алло, тато, у тебе тепер є внучка.

– У мене їх п’ятеро – відповів п’яним голосом Ігор Вікторович і в цей момент телефонний зв’язок обірвався.

Олександра спробувала зателефонувати, але на іншому кінці ніхто не брав трубку. Вже пізніше вона дізнається, що батько був напідпитку і зовсім не хотів образити свою дочку. Він не встиг договорити, телефонний апарат впав на підлогу і розбився. У той час стільниковий телефон був не в кожній родині, і з вини зв’язку траплялося не мало подібних конфузів.

З того дня минуло більше п’яти років. Сашу добре прийняли в родині чоловіка, вона вперше відчувала, таку любов і турботу близьких.

Про своєї колишньої сім’ї Олександра згадала, зустрівши на вулиці свою старшу сестру. Це здається вірогідним, адже Москва величезний місто, одного разу, побачивши тут людину, ти можеш більше ніколи не зустріти його знову.

– Надя, сестричка, чи це ти? – смикнула проходить жінку Олександра.

– Саша, рідна, куди ж ти пропала ? Ми хотіли зв’язатися з тобою, але ніяких контактів не збереглося.

Надія розповіла, що приїхала до Москви, щоб дістати ліки для мами. Вона була хвора, сім’я витратила на лікування багато грошей, але видимих зрушень не було.

В ситуацію втрутився чоловік Олександри. Від одного його дзвінка в міську лікарню, де лежала мама Саші, все заворушилося. У запасах знайшлося ліки, консиліумом лікарів був уточнений діагноз і лікування стало давати результат.

Олександра, не втрачаючи часу, вилетіла в рідне місто, щоб у скрутну хвилину підтримати родичів.

Через місяць Саша вже гуляла з мамою по алеях парку, поруч з міською лікарнею.

– Як же я тебе люблю, мій поскребышек промовила Ольга Григорівна, стискаючи руку доньки.

Прошу підтримати канал лайком та підпискою! Мені це дуже важливо ! З ПОВАГОЮ Ваша Юля!

Вам може бути цікаво: